То державне чи все-таки спільне?
Яким загрозам протистоять суспільні мовники у світі
У середині липня Конгрес США схвалив ініційований Трампом закон про скорочення $1,1 млрд бюджетного фінансування для суспільних мовників — NPR, PBS та їхніх місцевих станцій. NYT пише, що республіканці намагалися урізати фінансування мовників протягом п’яти десятиліть за різних президентів, але ще ніколи їхні спроби не були такими масштабними й успішними.
Утім США — не єдина країна, де йде наступ на незалежну роботу суспільних медіа. У цьому матеріалі подивимося на становище мовників у різних куточках світу та зробимо висновки, які треба врахувати для безпеки нашого.
Що чекає, NPR, PBS і сотні локальних мовників у США?
CJR пише, що Corporation for Public Broadcasting (CPB) підтримувала мережу з понад 1500 локальних радіостанцій і телеканалів. Багато з них покривали глибинку, де могло й не бути інших медіа. Для чималої кількості із них пряме фінансування від CPB було вирішальною частиною бюджету.
Але справа не тільки в грошах: корпорація забирала на себе, наприклад, сплату роялті за музику та перемовини з її правовласниками, що значно полегшувало життя й вивільняло ресурси невеличким локальним редакціям.
Як пише Nieman Lab, медійники готувалися до такого сценарію, зокрема запускаючи таргетовані фандрейзингові кампанії, закликаючи читачів донатити й публікуючи коментарі зірок про те, чому суспільне мовлення важливе. Виникли і громадські ініціативи, наприклад:
Protect My Public Media — мережа, що мобілізує підтримку фінансування державних медіа — створила форму, яка допомагає швидко зв’язатися з законодавцями зі свого регіону й закликати відновити фінансування.
Алекс Керлі, автор розсилки про суспільні медіа Semipublic, створив інструмент «Усинови станцію»: він рекомендує користувачам станцію, яка може втратити 50 % або більше доходів, для пожертвування.
Це працює: за даними NYT, за останні три місяці понад 120 000 нових донорів задонатили понад $20 млн у річній вартості. Усього за 2025-й на суспільні медіа вже пожертвували на $70 млн більше, ніж за попередній рік. Але цього недостатньо, щоб покрити дефіцит без урядового фінансування.
Якими можуть бути наслідки закриття чи скорочення роботи локальних медіа з мережі?
з найближчих — люди можуть втратити доступ до інформації про надзвичайні події (наприклад, урагани), які трапляються у США не так уже й рідко; без новин залишиться й чимало американців у регіонах, де інтернет ловить гірше, ніж радіо;
з довгострокових, як попереджає медіаменеджер і консультат Ричард Тофел, може бути поступове скорочення національних програм на недофінансованих локальних станціях, а отже — зменшення охоплення, а отже — суспільні медіа втратять привабливість як для аудиторії, так і для рекламодавців.
Що робиться з суспільними медіа у світі?
Латинська Америка. Як пише AlJazeera Media Institute, у Бразилії за президентства Болсонару військові мілітаризували та цензурували суспільний мовник, а також перетворили його на рупор пропаганди. Тільки після перевиборів і спроби перевороту там повернули до керівництва співробітників компанії, але нині баланс незалежності дуже крихкий. В Аргентині попередні два президенти намагалися перешкодити децентралізації медіа, а президент Хав’єр Мілеї перетворив інформагентство Télam на рупор пропаганди. Він також зосередив свої комунікації на соцмережах, перешкоджаючи традиційним медіа й обмеживши коло журналістів, яким дають інтерв’ю.
Африка. У Південній Африці суспільний мовник, який був рупором пропаганди під час апартеїду, після нетривалого періоду незалежності знову зазнає утисків, а держава не може визначитися, за якою моделлю його фондувати. SABC має довіру суспільства, але через спроби контролю й дефіцит коштів не може адаптуватися до реалій і бути конкурентоспроможним. У Східній Африці суспільні мовники забезпечують себе із різних джерел, включно з ліцензуванням і рекламою, але в плані контенту часто роблять те, що хоче держава, і блокують суперечливі теми.
Азія. Як ідеться у нещодавньому аналізі проєкту State Media Monitor, багато суспільних мовників в Азії або повністю під контролем держави, або перебувають під сильним впливом уряду. Найбільш незалежні мовники у Південній Кореї, хоча і там уряд посилює тиск на окремі редакції. У Тайвані мовники державні, але зберігають редакційну незалежність.
Велика Британія. У нещодавньому звіті про майбутнє суспільних мовників британський регулятор Ofcom наголошує, що окремі напрями та продукти мовників під загрозою, бо недостатньо представлені чи складні для пошуку на диджитал-платформах (зокрема YouTube). А саме там зараз більше аудиторії, ніж на традиційному телебаченні. Тому Ofcom закликав уряд пріоритизувати представленість мовників в інтернеті. А ще — переглянути застаріле регулювання та додати фінансування на соціально важливий, але менш перспективний комерційно контент.
Європа. Свіжий звіт «Репортерів без кордонів» про становище суспільних медіа зауважує, що після тренду на виокремлення суспільних медіа ці компанії потроху починають повертатися назад під контроль держави. Зокрема, в деяких країнах керівників цих інституцій призначає уряд або окремі міністри, що може знижувати редакційну незалежність. Суспільних мовників у багатьох державах критикують за те, що вони надто дорогі. Проте більшість мовників ЄС фінансується не лише з бюджету чи з податків або ліцензійних платежів від громадян, а і з реклами. Утім це не забезпечує їм стабільного повноцінного доходу. Попри деякі труднощі з довірою після випадків політичного втручання, чимало суспільних мовників мають хороший рівень довіри від населення.
А як працюють public broadcasters у найближчих сусідів?
Ситуація там, м’яко кажучи, невесела. Ось що говорять цитований вище звіт RSF, а також згадки про суспільні медіа в Digital News Report від Reuters Institute:
Болгарія. Рада електронних медіа — регулятор, склад якого призначається урядом — інколи переходить межі тиску на редакційну незалежність суспільних мовників. Законодавчі норми щодо плюралізму часто порушуються: наприклад, перед виборами 2021-го БНТ віддавало перевагу керівній партії у своїх матеріалах. Довіра до БНР і БНТ суттєво знизилася: якщо 2021 року їм довіряли 72 % (радіо) і 70 % (телебачення), то 2024 року — вже 59 % та 60 % відповідно.
Чехія. Ліцензійні збори для Чеського телебачення та радіо багато років трималися на одному рівні, проте 2025 року їх таки підвищили (попри опір політиків і комерційних медіа) з подальшою прив’язкою до рівня інфляції. Опозиція натомість прагне скасувати ліцензійний збір і об’єднати мовники у разі успіху на виборах восени, що може посилити політичний контроль. Утім суспільні мовники мають чималу довіру аудиторії, хоча загальний рівень довіри до медіа в середньому за останні 11 років становить 33 %, а деякі комерційні бренди втратили довіру за останній рік.
Угорщина. З 2011 року уряд Орбана замінив структури суспільного мовлення контрольованим державою фондом MTVA. Понад 1600 працівників звільнили й найняли лояльних. Контент мовників упереджений: ролики керівної партії Fidesz, за даними дослідників, з’являються в етері нарівні з новинними сюжетами, а колишні працівники національної новинної агенції MTI розповідали про цензуру матеріалів і бан на незручні теми. Зокрема MTI називала повномасштабне вторгнення Росії в Україну «військовою операцією». Довіра до угорського суспільного мовника за 2024 рік вона впала на 7 % і становила лише 23 %.
Словаччина. 2024 року відбулася реорганізація: телерадіокомпанію RTVS ребрендували на STVR. Уряд, кажучи про брак об’єктивності у мовника, посилив контроль за менеджментом і редакційною політикою, що викликало масові протести серед журналістів. Частина програм уникає політично чутливих питань, а в політичних дебатах по суті виступають лише прем’єр чи президент без опозиції. Мовник тепер фінансується напряму з держбюджету без фіксованої річної суми, бо ліцензійний збір спершу замінили відсотком від ВВП, але влада його постійно зменшувала. Призначення керівників, які мають зв’язки з державними органами чи провладною партією, також зменшило незалежність. 2024 року Reuters Institute зафіксував падіння довіри на 8 відсоткових пунктів.
Польща. У 2015–2023 роках уряд PiS політизував суспільне мовлення, як і у Словаччині, стверджуючи, що воно не виконує свою роль для суспільства, і трансформації потрібні заради плюралізму. Насправді звідти масово звільняли чи понижували на посадах незгодних журналістів, а до етеру допускали лише лояльні до керівної партії кадри та програми. З 2024 року новий уряд намагається відновити незалежність TVP Info, проте довіра глядачів залишається низькою: торік телеканалу довіряли 29 % опитаних, за рік додалося 7 %. Ліцензійний збір і так був низьким, але закон про його виплату заблокував президент Дуда після початку трансформації мовника новим урядом. Тож тепер кошти йдуть напряму з державного бюджету.
Румунія. З 2016 року суспільний мовник TVR фінасується напряму з держбюджету, що призводить до хронічного недофінансування (а отже — гальмування розвитку) та підвищеної політичної залежності. TVR, попри обмежені ресурси і тиск, підтримує прийнятну якість журналістики і має достатньо високий рівень суспільної довіри, порівнюючи з іншими медіа.
Варто зауважити, що навесні 2024-го в ЄС ухвалили European Media Freedom Act. Згідно з ним, усі держави ЄС мусять захищати свої медіа від втручання в редакційну незалежність і підтримувати їх у диджитал-трансформації. Частина положень уже почала діяти, в цілому регулювання набуде чинності з 8 серпня 2025 року. Поки незрозуміло, як держави поєднуватимуть такі «підходи» до роботи суспільних мовників з європейським законодавством.
Більше про стан медіа та інфопростору в цілому в наших найближчих сусідів у найближчі дні дізнаються передплатники Наступного рівня. Підпишіться тут, щоби отримати матеріал першими.
А як там наше «Суспільне»?
«Суспільне мовлення» створене 2017 року шляхом реформування державного мовлення. Поєднує в собі телеканали («Перший», «Культура», «Спорт» і мережа регіональних), радіостанції ( «Українське Радіо», «Радіо Промінь», «Радіо Культура», «Радіоточка»), диджитал-активи (сайти та сторінки й канали в соцмережах).
Реформувати таку машину з великим державним спадком, низкою законодавчих обмежень і процедур — складніше й довше, ніж хотілося б, але процес рухається. Я торік писала для «Медіамейкера» про реформу філій у регіональні хаби. А ще хочеться відзначити зусилля з розвитку диджитал-напряму й залучення юних медійників і блогерів до створення актуального для молоді контенту. Якщо цікаво дізнатися більше, ми на «Медіамейкері» публікували докладний матеріал про створення диджитал-контенту для дітей і підлітків.
Щодо якості контенту й довіри:
«Суспільне» входить до Білого списку ІМІ та має високий рівень дотримання професійних стандартів новини за моніторингом ІМІ.
Згідно з «Барометром довіри до новин», рівень часткової чи повної довіри до «Суспільного» серед тих, хто споживав його новини, 2024 року тримався між 77–81 %. Утім, споживало всього 31–32 % від усього населення, а знали про мовник як джерело новин 46 %.
Особливо важливу роль радіо багато хто відчув в умовах блекаутів чи прифронтових населених пунктів. «Українське радіо» одне з найпопулярніших радіо для новин (згідно з дослідженням USAID\Internews). За даними «Суспільного», відвідуваність сайту та YouTube зросли в кілька разів після початку повномасштабного вторгнення.
Щодо управління:
нещодавно керівником мовника вдруге обрали Миколу Чернотицького на радість громадськості, яка хвилювалася через можливість вступу на посаду ексміністра культури Олександра Ткаченка;
нині громадська комісія перевіряє документи кандидатів до Наглядової ради «Суспільного», яка формується з представників депутатських фракцій і 9 членів громадських об’єднань і асоціацій і має оновитися цього року;
а ще у «Суспільного» є редакційна рада, що контролює дотримання редакційного статуту й відсутність цензури, і члени правління, що мають виконавчі функції.
Найбільший біль і гальмо «Суспільного» — хронічне недофінансування. У бюджеті на 2025 рік закладали 2,175 млрд грн. Як пише ЦЕДЕМ, це фінансування дає змогу лише проіндексувати витрати відповідно до інфляції, про розвиток виробництва не йдеться. А ще це менше, ніж передбачено законом: не менше 0,2 % видатків від загального фонду держбюджету. Без збільшених видатків на оборону це мало би бути 2,8 млрд грн, а з ними — понад 6 млрд грн.
Навіть зберігати рівень із цими грошима непросто, адже недофінансування означає й низькі та запізнілі зарплати. На сайті «Суспільного» йшлося, що зарплати співробітників, особливо в регіонах, нижчі за ринкові на 40–80 %. Наприклад, зарплата оператора нижча за ринкову на 70 %, а журналіста — на 80 %. А отже — кадри довго не затримуються, в найкращому варіанті з регіонів ідучи в центральний офіс, в найгіршому — геть із компанії.
У підсумку
Очевидно, що суспільні мовники для влади в різних країнах — одночасно помітний ворог і ласий шматок для підкорення своїм наративам. Тому так багато спроб відкотити їх назад на державні мовники чи проповідників власної ідеології. Програє в будь-якому разі народ, який за власні гроші з податків чи оплати ліцензій отримує викривлені новини.
Відповідь на те, чому «Суспільне», попри проблеми з фінансуванням і сповільнені реформи, редакційно різноманітне та якісне, проста. Безумовно, це титанічна праця сотень і тисяч нинішніх і колишніх співробітників, а також зміни в суспільному сприйнятті, які дали шанс застарілій державній компанії перетворитися на актуальне й сучасне медіа. Але також — наявність унікальної ситуації, на якій влада сфокусувала зусилля з “одержавлення”: єдиного телемарафону комерційних і державного каналів, який, згідно з багатьма моніторингами (наприклад), схиляється до позитивного висвітлення діяльності влади та подій на фронті. А згідно з численними опитуваннями (той же «Барометр довіри до новин» чи USAID/Internews) — стрімко втрачає довіру населення. Нагадаю, «Суспільне» вийшло з марафону у травні 2024 року. Також менше пощастило державному (чи то пак національному) агентству «Укрінформ», де торік була гучна історія з темниками та тиском на працівників.
Тож в ідеалі нам треба й далі берегти й відстоювати ще молоду інституцію суспільного мовлення, зокрема боротися за гідне фінансування для якісної журналістики. До розвитку журналістам можна долучатися не лише адвокаційно, а й особисто, зокрема, через участь у мистецьких конкурсах на спільне виробництво контенту. Торік ГО закликали уряд про збільшення видатків на мовник, але було б добре, якби й відсотки довіри населення конвертувалися в гучну підтримку.
Але водночас суспільним мовникам по всій планеті, як і всім медіа, треба адаптуватися до вимог часу і ставати гнучкішими з меншою кількістю ресурсів — як відмовляючись від неефективних форматів, так і запускаючи нові. Тому, власне, мене так порадував активний розвиток дитячо-підліткового контенту, а також TikTok-каналів — так молода аудиторія, яка вже показала себе на протестах, не залишиться осторонь. Звісно, відмовитися від теле– й радіотрансляцій повністю не вийде, та й не можна, але модернізувати їхній контент під диджитал-платформи всім мовникам треба активніше.
Для формування довіри й лояльності аудиторії важливо не тільки робити контент за стандартами, а й урізноманітнювати та максимально актуалізувати теми й формати. Тоді, як мінімум, люди роумітимуть, за що вони платять або через ліцензії, або через податки. Як максимум — активніше протестуватимуть проти спроб перепрограмувати мовлення на пропаганду однієї партії.
І тут є ще один нюанс — проблема регулювання, в якій державне поєднується з корпоративним у гримучу бюрократичну суміш. Не раз чула від різних співробітників нашого «Суспільного», що державне фінансування, а отже — звітність, доцільність і бюрократичні процедури багато чого ускладнюють. Величина колективу теж грає роль. Також, судячи з риторики деяких урядів, під маскою регулювання для дотримання стандартів і плюралізму можна легко розвернути мовника в інший бік. Тому, з одного боку, важливо підтримувати незалежність і прозорість відбору до керівництва компаній, а з іншого — можливості трансформацій ідеями знизу, від рядових співробітників, які найкраще розуміють реалії на місцях.