Криза довіри до медіа та вразливість до фейків
Опитування про медіазвички від Львівського медіафоруму та Соціологічної групи «Рейтинг»
Дані про споживання інформації на локальному ринку завжди потрібні, бо наші звички відрізняються від американців чи європейців, на чиїх ринках не бракує соціологічних даних про це (і під яких дизайнять головні онлайн-платформи). Але така інформація й завжди в дефіциті, адже дослідження потребують чимало ресурсів. За відсутності великого щорічного дослідження медіаспоживання корисними будуть нові дані опитування українців.
Як і кого опитували?
Замовники дослідження: International Media Support.
Виконавець: «Львівський медіафорум» і соціологічна група «Рейтинг».
Період проведення: 1–13 квітня 2024 року.
Метод опитування: Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face).
Вибірка: 2000 респондентів віком від 18 років.
Географія: Уся Україна, за винятком тимчасово окупованих територій.
Похибка репрезентативності: Не більше ніж ±2,2%
Що показало дослідження
Повне дослідження не оприлюднили, оскільки воно проводилося для внутрішніх потреб замовника. Опублікували результати щодо медіаспоживання та перевірки вразливості до дезінформації.
Автори підкреслюють тривожні тенденції в цих даних. Цього року медіа більше стурбовані фінансовою скрутою та «обмілінням» джерел фінансування, але є ще одна проблема — втрата довіри до традиційних медіа, а отже — втрата аудиторії. Українці набагато більше довіряють Telegram та YouTube-каналам, ніж різним типам медіа.
Поглиблює кризу брак медіаграмотності. Українці впевнені, що можуть розпізнати брехню, але багато хто в оцінюванні інформації покладається на інтуїцію та власний досвід, а не дійсну перевірку в різних джерелах. До того ж майже 40 % опитаних ніколи не перевіряють достовірність інформації. Усе це в сумі підсилює небезпеку швидкого поширення ІПсО та маніпулятивних наративів серед різних верств населення.
Команда «Львівського медіафоруму» наголошує: критично необхідно системно моніторити ці тенденції. На жаль, через закриття USAID під загрозою опинилася продовжуваність великих щорічних досліджень USAID-Internews. Сайт Internews в Україні відключили, тож збереглися тільки републікації досліджень попередніх років (зокрема наші великі огляди 2023 і 2024 років на «Медіамейкері» і коротший огляд за 2022-й).
Ключові цифри
Споживання інформації й зокрема новин: Telegram та YouTube утримують лідерство
Приблизно половина респондентів переглядають суспільно-політичні новини один або кілька разів на день. 40% опитаних читають Telegram-канали постійно, ще 12% — 4–5 разів на тиждень, ще 10% — 2–3 рази на тиждень.
Інші лідери споживання:
Відео в YouTube: 32% отримують звідти українські новини часто або постійно;
Facebook — 28%;
телемарафон «Єдині новини» — 25%;
чати у Viber — 25%.
До речі, TikTok уже на кілька відсотків перегнав Instagram у контексті споживання новин.
Аутсайдери споживання:
друковані медіа (газети, журнали): 3% читають регулярно, 84% ніколи;
радіо: 75% ніколи;
регіональні телеканали: 69% ніколи;
регіональні онлайн-медіа: 67% ніколи;
міжнародні онлайн-медіа: 67%.
Telegram є найпопулярнішим серед молоді 18–29 років, мешканців великих міст (особливо Києва та східних регіонів), а також людей із вищою освітою та вищим рівнем достатку. YouTube також приваблює більш заможну та освічену аудиторію, особливо з обласних центрів. Facebook, навпаки, є основним джерелом новин для жителів сіл та людей 30–59 років.
Телемарафон «Єдині новини» має стабільну аудиторію серед старшого покоління, мешканців Заходу і Центру, жителів сіл та менш заможних і менш освічених громадян. Водночас TikTok є джерелом новин переважно для молоді, мешканців західних і центральних областей, а також для людей із нижчим рівнем освіти та достатку.
Українці більше вірять авторам(часто анонімним) у соцмережах
Попри відсутність редакційної відповідальності та прозорості, українці висловлюють значно більшу довіру авторам дописів у соцмережам, ніж професійним медіа.
Загальний баланс довіри (співвідношення тих, хто довіряє, до тих, хто не довіряє) до більшості джерел є негативним.
Лише дві платформи мають позитивний показник. Telegram-каналам довіряє 29 % опитаних, YouTube-роликам — 24 %.
Найменше довіри — до телемарафону: 30% «зовсім не довіряють» і 9% «скоріше не довіряють». Щодо медіа, то більше довіряють онлайн-ресурсам, ніж друкованим, телеканалам поза телемарафоном чи радіо.
Розподіл довіри також залежить від соціально-демографічних характеристик. Молодь довіряє Telegram та Instagram. Старше покоління, мешканці сіл, Заходу та Центру залишаються більш лояльними до телебачення. Більш освічені та заможні респонденти схильні довіряти онлайн-медіа та YouTube. Менш заможні українці загалом демонструють значно нижчий рівень довіри до всіх джерел інформації.
Ці дані підтверджують тенденцію спаду довіри до медіа, яка різко підскочила після повномасштабного вторгнення. Водночас автори дослідження підкреслюють: якщо ставити питання про довіру не до медіа загалом, а до окремих джерел, рівень позитивних відповідей виявляється значно нижчим.
Медіаграмотність: вразлива ілюзія компетентності
Майже 40% респондентів ніколи не перевіряють достовірність інформації, тоді як лише 18% роблять це завжди.
Це свідчить про низький рівень критичного мислення та поширену пасивну модель споживання контенту. Серед тих, хто все ж намагається перевіряти інформацію, переважають ненадійні методи:
Інтуїція та власний досвід — 34%.
Порівняння з кількома авторитетними джерелами — 25%.
Пошук першоджерел — 14%.
Парадокс у тому, що низький рівень реальної перевірки фактів поєднується з високою самооцінкою. 35% опитаних вважають, що їм легко відрізнити правдиву інформацію від неправдивої. Ця розбіжність створює небезпечну «сліпу зону», роблячи значну частину суспільства легкою мішенню для інформаційних атак.
Для оцінки реальної стійкості до маніпуляцій дослідники запропонували респондентам оцінити правдивість низки тверджень, серед яких були як факти, так і поширені наративи дезінформації. На основі відповідей зробили висновок: 59% респондентів належать до категорії «вразливих» до наративів дезінформації.
З відповідей дослідники також склали портрет вразливих до дезінформації українців:
Частіше російсько- або двомовні.
Мешкають на території прикордонних та прифронтових регіонів.
Належать до менш заможних і менш освічених груп.
Значно менше підтримують вступ України до ЄС і НАТО, а також дії чинної влади.
Рідше переглядають новини та мають нижчий рівень довіри до медіа загалом.
Мають таку ж високу впевненість у своїй здатності відрізняти правду від фейків, як і «невразливі» групи.
Частіше спираються на власний досвід та інтуїцію під час оцінювання інформації та рідше порівнюють її в різних джерелах.
Що нам із цим робити?
☝🏻 Персональні бренди як доповнення до бренду видання. Багато редакцій неохоче підтримують прояви своїх журналістів як самостійних голосів поза межами видання. Або інший варіант — підтримують, але в певних межах, які не суперечили би загальній політиці видання. Самі ж журналісти часто виснажені основною роботою та сприймають ведення власних сторінок як другу роботу. Але канали, засновані на одній (чи кількох) персоні — це найкраща можливість, по-перше, дати якісь залаштунки основної роботи чи доповнення/пояснення, по-друге, протестувати більш сміливі та експериментальні формати, які потім можна буде перенести і в канали медіа. Водночас і медіа, і журналістам варто пропрацьовувати розмежування заздалегідь і укладати угоди про те, що залишиться журналістові, якщо він піде з видання.
☝🏻 Не застрягати лише в текстах. Для багатьох медіа, які не працюють активно з відео, короткі ролики в соцмережі робляться за залишковим принципом. Але, як бачимо, аудиторія все рідше читає і сайти, і друковані продукти (які, попри це, певною мірою переживають відродження для вузької аудиторії). Тож треба і поступово занурювати наявних журналістів у комфортні відеоформати, й наймати нових, які на ти з відео. Головне — щоб на ваших каналах було більше живих облич, ніж згенерованого ШІ відеоряду чи озвучки.
☝🏻 Дайте інструменти замість білого пальта. Люди хочуть покладатися на інтуїцію та досвід, а не шукати спростування в кількох джерелах. То чом би нам не підсилити їхню інтуїцію? Навіть у швидкі та короткі форми матеріалів інтегрувати контекст і бекграунд. Пояснювати зв’язки між людьми й подіями та нагадувати про заяви й обіцянки, які не були виконані. І все це — у невеликих довідках чи привабливих інфографіках, які легко сприйняти навіть із дефіцитом уваги, а не довгих детальних повчаннях і критиці. Звісно, у других теж є своя аудиторія, і документування та спростування фейків має вестися в деталях. Але більше перших форматів — більше шансів, що факти і схеми відкладуться в голові пересічного українця й у потрібний момент стануть у пригоді його інтуїції.