16 березня почала роботу українська редакція пан’європейського видання The European Correspondent. Видання, засноване трохи більше трьох років тому, співпрацювало за цей час із сотнями журналістів у Європі. Отриманий торік грант від Єврокомісії на 2,16 млн євро дав змогу утримувати штатну команду й вийти за межі англійської мови. Паралельно з українською командою почали роботу редактори французької, італійської, іспанської, польської версій, а до того, наприкінці минулого року запустили версію німецькою.

Який фокус і оптику має The European Correspondent, яку модель фінансування будує й чому для редакції важливо писати як про Україну, так і для української аудиторії, для “Рівнів медіа” розповіли редакторка української версії Олеся Титаренко та співзасновник і шеф-редактор The European Correspondent Юліус Фінтельманн.

Як і про що пише The European Correspondent

Люди й теми

Редакція почала роботу восени 2022 року. Співзасновниками стали Юліус Фінтельманн, Карла Аленбах і Філіпп Крамер. На початку того року вони зрозуміли, що Європі бракує журналістики про весь континент — у національних газетах це знайдеш рідко.

Як розповідає редакція на сайті, філантропи на початку грошей на ідею не давали, але з ентузіазмом відгукнулися журналісти. За два з половиною роки з виданням на волонтерській основі попрацювали понад 340 медійників із різних країн Європи (зокрема й тих, що поза ЄС).

Основні теми, за словами Олесі Титаренко, — європейська політика, соціальні процеси та культура. The European Correspondent має такі тематичні відділи (desks):

• Демократія та права людини.

• Економіка

• Здоров’я.

• Довкілля.

• Культура й життя.

• Енергетика.

• Оборона.

• Агрокультура та їжа.

У кожного з відділів є редактор(ка), що працює з авторами та приймає пітчі від фрилансерів. Також у кожної мовної версії є двоє редакторів(-ок).

Олеся Титаренко пояснює: журналісти з різних країн пропонують свої теми, після чого центральна редакція обирає матеріали, які можуть бути цікавими для ширшої європейської аудиторії. Потім ці тексти перекладають і публікують різні мовні редакції.

“Локальні редакції можуть адаптувати тексти до свого контексту — додавати необхідний бекграунд або пропонувати нові теми. У соцмережах ми також можемо працювати більш гнучко — реагувати на актуальні події та робити контент, пов’язаний з Європою, Україною і ширшими геополітичними процесами”, — додає редакторка.

Платформи

За словами Фінтельманна, TEC має приблизно 76 000 підписників розсилок, а соцмережі охоплюють понад 160 000 осіб. Приблизно 40–45% підписників регулярно відкривають листи. Від авторки: це хороший показник для медіарозсилок. Він говорить, що сформувалося стале ядро аудиторії, якому цікава тематика й подобається формат.

Основна розсилка, як розповідає Титаренко, виходить з понеділка по п’ятницю приблизно о 12:30 за київським часом. Це не підбірка новин за день, а радше аналітичний огляд подій на різні теми, який включає три-п’ять матеріалів із різних куточків Європи. Є також щотижневі розсилки англійською: одна про новини з європейських інституцій, інша — вибрані історії з усього континенту.

На сайті можна побачити останній випуск основної розсилки, попередні теж зберігаються в розділі “Журнал”. Українською будуть і сторінки в соцмережах.

Ще одна фішка The European Correspondent — журналістика даних. У рубриці “Європа в цифрах” можна знайти цікаві візуалізації різних моментів із життя Європи: від меж регіонів і темпу гімнів до енергетичного балансу та розвитку кінематографу.

Структура доходів

• Гранти. З літа 2025-го по літо 2027-го видання забезпечене грантом на 2,16 млн євро від Єврокомісії. На сайті йдеться, що в попередні роки вони отримували невеличкі гранти чи вигравали премії/хакатони — переважно під конкретні проєкти. У майбутньому, писав Фінтельманн у LinkedIn, хочуть брати тільки ті гранти, що відповідатимуть місії.

• Реклама. Нині дохід — у середньому 10 000 - 20 000 євро на місяць, хочуть довести до 30 000. Формати партнерського контенту різні — від живих розмов до дата-журналістики й вертикальних відео.

• Читацька підтримка — найбільша надія TEC на майбутнє. З 2022 по серпень 2025-го залучили понад 102 000 євро. Мета, за словами Фінтельманна, — мати 50 000 євро на місяць на момент закінчення великого гранту.

  

• Платні випуски розсилок, за словами шеф-редактора, медіа не розглядає. Проте 2025-го озвучували плани на друкований продукт за підпискою. 2024-го 1000 примірників першої книги з візуалізаціями даних принесли понад 13 000 євро.

The European Correspondent в Україні

Олеся Титаренко каже: ще до повномасштабного вторгнення, працюючи з іноземними медіа, часто стикалася з тим, що українську тематику розглядали через російську призму або в контексті Росії. Зокрема — і через відсутність українських редакцій чи журналістів.

“Для мене це стало цікавим викликом, — каже вона про роботу в TEC. — Крім того, я тривалий час працювала з міжнародною тематикою, зокрема французькою, тому повернутися до роботи з європейським контекстом було для мене цілком природно”.

Титаренко та інша редакторка Тетяна Забаштанська відповідатимуть за переклад і адаптацію матеріалів і контент у соцмережах. Україну висвітлюватимуть кореспонденти Катерина Фарбар та Джозеф Рош

“Ми працюємо як із політичними та соціальними темами — особливо коли вони вписуються у ширший європейський контекст, наприклад у питаннях безпеки чи міжнародних відносин, — так і з людськими історіями, які дозволяють показати події через досвід людей. Війна та пов’язані з нею теми, безумовно, залишаються у фокусі”, — пояснює редакторка.

Фінтельманн каже: у TEC уже є читачі з України, але хочуть значно більше. Титаренко озвучує як мету десятки тисяч читачів. “Ідея [роботи української редакції] в тому, щоб українці могли читати про інші країни Європи українською мовою і краще розуміти, що відбувається на континенті. Водночас серед потенційних читачів можуть бути і європейці, які знають або вивчають українську мову”, — пояснює вона.

Реклами в українській, як і в інших нових мовних версіях, які запускаються 16 березня, немає, проте з часом вона може з’явитися.

Британська журналістка Софія Сміт Галер працювала на BBC та Vice News із розслідуваннями та соціальними темами, зокрема у форматах для соцмереж. Зосередившись на відео, вона стала однією з перших журналістів, які опанували TikTok. BBC, відомі своїми жорсткими стандартами щодо поведінки своїх працівників у соцмережах, не хотіли, щоб вона постила там як журналістка.

За своє активне та влучне просування у TikTok вона здобула чимало нагород на кшталт Webby та British Journalism Award.

Нині Софія має свій диджитал-консалтинг Viralect, а також долучається до різних медіаорганізацій (з останнього –- Mediahuis) в межах ініціатив чи груп зі стратегічного розвитку інновацій. У TikTok вона присвячує чимало відео мовним темам, а також пише книгу про лінгвоцид.

@sophiasmithgalerWhat secret linguistic cues are shaping how readers think about immigrants? Maybe there’s a clue in this new language research 🔬 this time from the Institute of Psychiatry, Psychology & Neuroscience (IoPPN) at King’s College London. #language #newspaper

Tiktok failed to load.

Enable 3rd party cookies or use another browser

Як зробити відео про новини вірусним?

2024 року «Медіамейкер» публікував конспект виступу Софії з Міжнародного журналістського фестивалю в Перуджі. Там вона не лише розповідала про те, що робило її новинні відео вірусними, а і презентувала та тестувала свій застосунок Sophiana (про нього далі).

На воркшопі вона пропонувала систему SSG, що розшифровується як «зберегти, поділитися, згенерувати (додатковий контент)». Тобто треба поставити собі питання: чи захоче глядач зробити ці три дії після перегляду відео.

Це відображає один із важливих принципів алгоритмів соцмереж: чим більше людей активно взаємодіють із контентом, тим більшій кількості людей його покажуть.

Софія вірить, що матеріали медіа створені для SSG. Але треба зачепити глядача вдалим «гачком» (провокативним запитанням чи несподіваним твердженням) у перші три-п’ять секунд. Після такого вступу вона радить розповісти аудиторії трохи про журналіста й медіа, щоби сформувати впізнаваність і довіру. Водночас не варто зловживати закликами підписатися й коментувати.

Щодо кількісних показників, то на воркшопі Сміт Галер радила публікувати приблизно три відео на тиждень. Щоб розрахувати кількість слів у сценарії на основі секунд у відео, потрібно помножити кількість секунд, на які ви розраховуєте, на три. Наприклад, якщо плануєте відео для TikTok на 90 секунд — вам потрібно для розповіді приблизно 270 слів.

Що таке Sophiana?

Першу версію застосунку, яку тестували торік під час фестивалю у Перуджі, Сміт Галер і стартапом BotStacks робили на основі Claude. Нині Sophiana, яка з червня стала доступною для широкого кола користувачів, працює на основі ChatGPT-4o.

Туди можна завантажити свої журналістські матеріали, і модель на їхній основі підбере хук і складе короткий сценарій, який мав би сподобатися алгоритмам. Основний промпт Софія Сміт Галер сформулювала на основі своїх знань про створення популярних відео. У пізнішу версію вона інтегрує і свої сценарії попередніх відео, аби ШІ-модель мала з чого брати приклад. Також у застосунку є телепромптер, тобто відео можна зняти прямо там, читаючи скрипт із екрана.

Як пишуть у Press Gazette, спробувати програму можна безплатно, а потім вона коштує 5,99 фунтів стерлінгів на місяць, 29,99 фунтів стерлінгів на шість місяців або 49,99 фунтів стерлінгів на рік. На створення Sophiana журналістка витратила частину власних коштів, а також грошовий приз премії Джорджини Генрі за цифрові інновації (4000 фунтів стерлінгів) і $15 000 від Міжнародного центру для журналістів (ICFJ).

Наразі Сміт Галер також пітчить Sophiana редакціям, щоби почути їхні запити на додаткові функції. У беклогу вже є додавання водяних знаків, включення в базу знань чат-бота власних гайдів зі стилю тощо. На наступному етапі розроблення в пріоритеті –- Android-версія (поки тільки iOS) і додавання інших мов, крім англійської.

Наскільки це ефективно?

Журналістка Клер Спенсер зробила огляд застосунку для Generative AI in the newsroom. На її думку, Sophiana –- хороший мотиваційний поштовх для автора перейти у відео й помічник у конвертуванні довжелезних текстів у короткі ролики. Проте поки що за нею потрібен нагляд, як і за будь-яким ШІ-асистентом.

У результатах часто траплялися заскладні слова, в цілому скрипти були надто сухими й наближеними до оригінального тексту, а приклади –- найменш цікаві й показові з наведених у статтях. Навіть додавання опції вибрати професію та (не)формальність тону не розв’язали проблему. ШІ так само втрачав суть жартів і в деяких випадках навіть перефразовував акуратно подані факти як звинувачення героїв.

Пара знятих і опублікованих відео набрала на сторінці Клер трохи більше 300 переглядів. «То чи може Sophiana перетворити мене на TikTok-зірку? Ні, але вона змусила мене почати. І, як на мене, цього вже достатньо, аби вважати її цінною», підсумувала Спенсер.

Звісно, перше відео на сотні тисяч переглядів навряд чи буде серед першого десятка чи може навіть і сотні запощених. Але ці десятки і сотні навчать формулювати свої думки та презентувати себе в зовсім іншому медіумі. А враховуючи запит на відео –- починати треба вже й задіювати всіх доступних помічників.

Що відомо?

Легендарна редакторка американського Vogue вже кілька років працює chief content officer усього Condé Nast — тобто фактично може давати вказівки головредам усіх інших журналів видавничого холдингу (крім New Yorker). 26 червня стало відомо, що Вінтур шукатиме собі наступника чи наступницю що стане head of editorial content в американському Vogue. Саме так останнім часом офіційно називаються такі посади в журналах холдингу.

Офіційна причина — потреба рівномірно приділяти час і увагу усім іноземним ринкам, де працює Condé Nast, і розвивати нове покоління редакторів. Утім Вінтур не відпустить Vogue назовсім і буде далі стежити за модою й культурою, а також займатися знаковими івентами, серед яких Met Gala. Медіа припускають, що нового хеда для Vogue шукатимуть усередині мережі серед перевірених роботою людей.

Що почитати про неї

Вінтур прийшла в американський Vogue із британського 1988 року й відразу почала ламати систему оформлення обкладинок і підбору зірок чи моделей на них, а також роботи з рекламодавцями.

Звісно, «Диявол носить Prada» — історія, створена її асистенткою — це перебільшена вигадками та образами фікшн-історія, хоча і по-своєму цікава. З іншого боку, 2022-го Емі Оделл видала у США доволі детальну (на основі пари сотень розмов із оточенням Вінтур), але не авторизовану нею біографію. Вона вийшла українською 2023 року (але якість перекладу там так собі, і відгуків про це чимало). Моментами вона фрагментарна й поверхова (що не дивно з огляду на закритість Анни), моментами — занадто перенасичена чи базується на припущеннях.

Навряд шлях Вінтур можна повторити в сучасному світі, де медіабренди з’являються і зникають так само швидко, як змінюються алгоритми дистрибуційних платформ, а роль журналістики (і зокрема друкованих видань) давно час переосмислити. Проте цікаво зазирнути за її непроникний образ і зробити висновки з її бачення медіа про моду та спосіб життя, стилю лідерства, проштовхування змін і водночас — опору чужим точкам зору.

Це уривок із розсилки за неділю 29 червня. Підпишіться нижче, аби щовихідних отримувати на пошту не лише новини, а й результати досліджень, корисну інформацію та авторський погляд на медіасвіт від Дар’ї Трапезнікової